Офіційна заява ОУН-Б стосовно різанини на Волині — жовтень 1943.
Повний текст + коментарі.
Комунікат
(Листівка УПА)
KOMUNIKAT
В зв’язку з подіями, які впродовж останніх місяців біжучого рокупроходять на українських землях, передовсім на їх західних і північно-західних частинах, Провід Організації Українських Націоналістів самостійників-державників стверджує:
І. Стан напруження, що характеризував відношення між українським населенням і польською меншиною на згаданих теренах, був наслідком тієї екстремінаційної політики, що її провадило польське правління впродовж двадцятьох років існування Польщі у відношенні до українського населення. Польське правління завжди використовувало польську меншину проти українського населення та його змагань до незалежного політично-національного, культурного та соціально-економічного розвитку, в наслідок чого різним польським елементам було дозволено на українських землях, що входили в склад Польщі, ширити і підсичувати шовіністичні настрої і національну нетерпимість та ворожнечу.
Все це доводило українське населення до стану постійного хвилювання.
ІІ. Той стан настроїв не змінився і в час, коли наслідком мілітарної поразки Польщі, а потім німецько-большевицької війни українські землі опинилися під німецькою окупацією.
Коли в деяких політичних польських колах ширення польсько-української ненависти не те що не припинилося, а навпаки, зросло на силі, бо стали проповідуватися в багатьох польських підпільних виданнях куди інтенсивніше, як досі, ідеї погромництва і негації, ідеї захватництва навіть основних українських земель та трактування українських національно-визвольних змагань як першої і найважливішої загрози для створення незалежної Польщі, - польська меншина зайняла по відношенню до українського населення і його визвольної боротьби поставу, яка прямо-таки наштовхувала українців до безпосередньої реакції.
Коли на прикордонних польсько-українських теренах німці приступили до виселювання місцевого населення і колонізування тих теренів німецьким елементом, частина польського елементу пішла по лінії найменшого опору і вістря своєї боротьби спрямувала не проти німців, а проти українців. Так прийшло до відомих мордувань українського населення на Холмщині і Грубешівщині.
Крім того, деяка частина польського елементу (Волинь) стала прямо до послуг німецького окупанта та большевицьких агентурних груп у нищенні українців і їх культурного та матеріального дорібку. Перехід допоміжної української поліції із зброєю в підпілля для оборони українського народу від німецького терору використало польське населення на Волині для того, щоб, сформувавши польські відділи допоміжної поліції, повести систематичний погром українського населення, що досі триває з неослабною силою.
Це і становило основне підгрунтя, на якому зродились події, що своїми формами і розмірами викликали страхіття, що потрясли до глибини народами українським і польським. Віджили історичні палі і сокири.
ІІІ. Той стан використовували і використовують ті всі зовнішні чинники (Москва, Берлін), які, будучи заінтересовані в подавленні і поневоленні українського і польського народів, кинули їх у взаємну різню, щоб відвернути їх увагу від їх основних цілей і завдань і від їх спільних ворогів, Москви і Берліна.
Як по одному, так і по другому, польському й українському, боці знайшлися елементи, що дали себе впрягти свідомо чи несвідомо до чужого воза і виконували роботу, що крім шкоди для національних інтересів власних народів, нічого іншого принести не може.
Провід ОУН самостійників-державників заявляє:
1. ОУН самостійників-державників неодноразово в своїх офіційних публікаціях займала становище до польського населення на українських землях та до українсько-польських відносин взагалі і своє негативне становище до тих форм боротьби, що їх згадані події виявляють.
2. Ні український нарід, ні Організація нічого спільного з тими масовими убивствами не мають.
3. Польсько-українська різня лежить сьогодні в інтересі Німеччини, а в першу чергу в інтересі большевицької Москви яка шляхом взаємного фізичного винищування українців і поляків змагає до тим легшого поневолення обох народів та заволодіння їхніми землями. Провід ОУН самостійників-державників осуджує акти взаємних масових убивст, звідки вони не походили б, і взиває все українське громадянство бути чутким на ворожу інспірацію та дотриматись постави, яку диктує інтерес національно-визвольних змагань українського народу.
Заразом Провід ОУН самостійників-державників апелює до польського населення від усяких форм протиукраїнських виступів та чинно їм протиставитися. Всі самочинні акти терору, звідки вони не походили б, Провід ОУН самостійників-державників уважатиме чужою агентурною роботою і буде їх рішучо поборювати.
Постій, жовтень, 1943 р.
Провід організації українських націоналістів самостійників-державників
(Листівка УПА)
KOMUNIKAT
(коментарі)
Текст комунікату був надрукований в книзі Петра Мірчука “Українська повстанська армія 1942-1952”. Ця книга опублікована в 1953 році, а в 1991 році її, тобто точну копію оригіналу, перевидано у Львові. Працюючи над цією статтею ми користувались цим перевиданням. Характерно, що в цій версії відсутнє слово “здержатись” = “стриматись” в останньому абзаці. Згідно з інформацією в збірнику документів „ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ СТОСУНКИ В 1942—1947 РОКАХ У ДОКУМЕНТАХ ОУН ТА УПА” (де документ також опубліковано під номером 86), а в архіві знаходиться оригінал (АЦДВР. — Ф. 9. — Т. 9. — Од. зб. 4. — Арк.4.). Документ також опубліковано в 26 томі Літопису УПА Львів-Торонто 2001.
В зв’язку з подіями, які впродовж останніх місяців біжучого рокупроходять на українських землях, передовсім на їх західних і північно-західних частинах, Провід Організації Українських Націоналістів самостійників-державників стверджує:
“ОУН самостійників-державників(Oрганізація українських націоналістів самостійників-державників) – це назва, яку використовувала бандерівське крило ОУН в 1943-1944 роках (раніше ОУН-Р тобто революційне крило). Такий додаток до назви мав підкреслити, що бандерівська ОУН ставить за мету здобуття незалежності — відновлення незалежної української держави і в цьому питанні не погоджується на жодні компроміси. Таким чином підкреслювалась одна з найважливіших відмінностей між бандерівцями і мельниківцями, які були схильні до значних компромісів з німцями.
І.
Стан напруження, що характеризував відношення між українським населенням і польською меншиною на згаданих теренах, був наслідком тієї екстремінаційної політики, що її провадило польське правління впродовж двадцятьох років існування Польщі у відношенні до українського населення. Польське правління завжди використовувало польську меншину проти українського населення та його змагань до незалежного політично-національного, культурного та соціально-економічного розвитку, в наслідок чого різним польським елементам було дозволено на українських землях, що входили в склад Польщі, ширити і підсичувати шовіністичні настрої і національну нетерпимість та ворожнечу.
Все це доводило українське населення до стану постійного хвилювання.
Так як, наприклад, повстанський місячник “До зброї” рішуче уникав піднімання теми довоєнних кривд українського населення, так в цьому тексті вони називаються одним з факторів, які сприяли трагедії. Однак автори “Комунікату” в жодному випадку не стверджують, що злочини проти польського населення були “помстою” чи “виправданою відплатою” за кривди під час міжвоєнного двадцятиліття. Вони лише стверджують, що події під час міжвоєнного двадцятиліття були одним з факторів, які створювали сприятливі для провокаторів умови.
Методом, який дуже часто використовується в інформаційній, пропагандистській і психологічній війні є приписування опонентові тез, яких він взагалі не озвучував, щоб таким чином звести висловлювання опонента до абсурду. Сьогодні цей метод дуже часто використовують “історики”, які діють на користь Москви. Тому потрібно попередити читачів про такі трюки. Звертаємо увагу читачів, що автори тексту не виправдовують злочини, які тоді були на Волині, а лише розповідають про те, які фактори призвели до того, що спільні вороги Польщі і України — агенти і провокатори — могли штовхнути людей на злочин.
ІІ.
Той стан настроїв не змінився і в час, коли наслідком мілітарної поразки Польщі, а потім німецько-большевицької війни українські землі опинилися під німецькою окупацією.
Коли в деяких політичних польських колах ширення польсько-української ненависти не те що не припинилося, а навпаки, зросло на силі, бо стали проповідуватися в багатьох польських підпільних виданнях куди інтенсивніше, як досі, ідеї погромництва і негації, ідеї захватництва навіть основних українських земель та трактування українських національно-визвольних змагань як першої і найважливішої загрози для створення незалежної Польщі, - польська меншина зайняла по відношенню до українського населення і його визвольної боротьби поставу, яка прямо-таки наштовхувала українців до безпосередньої реакції.
Коли на прикордонних польсько-українських теренах німці приступили до виселювання місцевого населення і колонізування тих теренів німецьким елементом, частина польського елементу пішла по лінії найменшого опору і вістря своєї боротьби спрямувала не проти німців, а проти українців. Так прийшло до відомих мордувань українського населення на Холмщині і Грубешівщині.
Коментаря потребує останній абзац. Тут піднімається питання “Холмщини”. Такі історики, як Гжегож Мотика, охоче підкреслюють, що на Холмщині до “волинської різанини” жодних масових вбивств не було, тому масові вбивства на Волині не були виправдані. Масові вбивства на Волині не були і не є виправданими, незважаючи на те, чи була різанина на Холмщині , чи ні. Безглуздо стверджувати, що можна вбити у відповідь когось, хто живе за 50, 100 чи 200 км від місця злочину, який мав бути приводом для “помсти”. Ніхто в цьому тексті не намагається виправдовувати якісь вбивства. Йдеться лише про звернення уваги на те, що формувало ставлення і настрої людей на Волині в 1943 році. На настрої впливало не лише те, що відбувалось насправді, а й те, що люди знали про ці події і як їх могли представляти потенційні провокатори.
Щодо самої “Холмщини”, в даному тексті чітко вказано, що йдеться про події під час Трагедії Замойщини / Замойського повстання — тобто події, пов’язані з виселенням поляків і заселенням німців, а також українців на цих територіях. Треба зазначити, що в тексті не йдеться про події 1942 року, а загалом про те, що відбувалось до “подій, які відбулись в останні міісяці”. Це ми пояснимо окремо в наступній частині нашого коментаря.
Де активно діяли радянські “захисники поляків”, там кров лилась ще з весни 1943 року (не рахуючи більш ранніх кривавих епізодів). Йдеться передовсім про північно-східну частину Волинського воєводства. Натомість в центральних і західних повітах, незважаючи на те, що там повстанські сили були присутні з весни, то до 11 липня, а далі на захід аж до 29 серпня був відносний спокій. Повстанці приходили в польські поселення, розмовляли з поляками, запевняли їх, що лояльним до української держави полякам нічого з боку УПА і ОУН не загрожує. Деякі польські села можна назвати дружніми до УПА. Раптова різанина польських сіл (і людей в костелах), переважно беззахисних і лояльних до повстанської влади, відбулась трьома хвилями: 11-12 липня,15-16 липня і 29-30 серпня 1943 року. Де-не-де події виходять за ці часові рамки, але на вісі часу чітко видно три, проведені несподівано акції. Потім були наступні, але менші хвилі — наприклад груднева хвиля. Ймовірно три липнево-серпневі хвилі вбивств польського насеення — беззахисного і лояльного до українського повстання — це саме ті “події останніх місяців”, про які йдеться в даному документі. В цьому випадку події на Замойщині / Грубешівщині / Холмщині справді могли спричинити пробудження українського населення, бо відбувались раніше.
Під фотографією “традиційний” опис, який часто зустрічається у Польщі. Злочин, здійснений польським підпіллям називають “відплатною акцією”. При цьому спеціалісти з задурення суспільства дають явно фальшиву інформацію...
Щоб зрозуміти у чому полягає брехня авторів тексту на фотографії, треба пояснити чим була „Ukrainenaktion”. Це була німецька акція поселення українського населення в рамках дій на Замойщині. Після нападів на німецьких переселенців з Румунії (акції Heim ins Reich 10 тисяч німецьких осадників), окупаційна влада вирішила створити буферну зону і заселити частину території українцями, які мали бути поясом безпеки від нападів польських партизан. Але треба розуміти, що українське населення, яке поселяли в Замойському, часто походило з сіл, з яких його виселено, щоб заселити ці села німецькими колоністами. Переселення українського населення було примусове, а не добровільне. Тому українські переселенці, на яке нападало польське підпілля, ставали жертвами двічі. Були випадки, коли українські родини тікали з місць примусового поселення і ховались в лісах. Якби вони залишились в селах, то потрапили б в руки “відплатників”. Якби повернулись в свої рідні села, потрапили б в руки німців... Тому не може бути й мови про “відплату”, як кажуть специ з “історичної політики”. Тим більше не можна говорити про “відплату”, якщо йдеться про село Стрільці, де польське підпілля вбило кілька десятків невинних людей, які там жили з діда-прадіда.
На території, яка знаходиться на польській стороні нинішнього кордону, безперечно ще в 1942 році німці використовували польські поліційні відділи проти польського, а також проти українського населення.. Про це йдеться в рапорті, який відправили в Лондон ще в 1942 році. Ці пацифікації були спричинені, як і на території Волинського воєводства, появою радянських партизан.
А першим масовим вбивством українського населення по західну сторону від сьогоднішнього кордону чи (як називають сьогоднішні спеціалісти з “історичної політики”) “відплатою” польського підпілля, найімовірніше були Стрільці і Моложув (та інші наближені села) — травень 1943 року (дні вказуються різні). Менші злочини відбувались раніше. Вже з січня 1943 року польське підпілля чи провокатори, які вдавали АК, вчиняли злочини в Стрільцях. Жертвами цих вбивств були українці. Це не були випадкові вбивства чи вбивства з метою пограбування.
Як у випадку вбивств польського населення, так і в випадку вбивств українців, завжди треба брати д о уваги гіпотезу провокації чи агентури, а також те, що впродовж 77 років фальсифікація свідчень, документів і загалом фальсифікація історії — це головний метод підживлення польсько-українського конфлікту.
Крім того, деяка частина польського елементу (Волинь) стала прямо до послуг німецького окупанта та большевицьких агентурних груп у нищенні українців і їх культурного та матеріального дорібку. Перехід допоміжної української поліції із зброєю в підпілля для оборони українського народу від німецького терору використало польське населення на Волині для того, щоб, сформувавши польські відділи допоміжної поліції, повести систематичний погром українського населення, що досі триває з неослабною силою.
Це і становило основне підгрунтя, на якому зродились події, що своїми формами і розмірами викликали страхіття, що потрясли до глибини народами українським і польським Віджили історичні палі і сокири.
Ці два абзаци також потребують пояснення. Поляки служили в допоміжних відділах задовго до березня 1943 року. Вони служили разом з українцями, білорусами і представниками інших національностей. Апогей дезертирства українців припадає на березень, але хвиля дезертирства була розтягнута в часі і не була одномоментною подією. Українці дезертирували в УПА навіть під кінець літа. В березні з допоміжних відділів дезертирувало ймовірно кілька тисяч осіб. Німці намагались заповнити цю прогалину поляками. Саме тоді відбуваються перші масові злочини в українських селах, з яких походили дезертири. Вбивають родини дезертирів, але не лише їх. Вербування поляків у допоміжні відділи (т.зв. “поліції”) створило умови для засилання туди агентів АК, але також НКВС. Якщо справжнє АК, вільна від радянського впливу, не була зацікавлена в підживленні польсько-українського конфлікту, то совєти були в цьому зацікавлені.
Кількість українців зменшувалась, а поляків ставало більше, але це не сталось в один день. Поляків (звичайно, не лише поляків) німці використовували в пацифікаціях на території Білорусі, але також їх використовували на території Волинського воєводства ще в січні 1943 року, якщо вірити тому, що пише “Муха”-Куніцький (поляк, який дезертирував зі своїми людьми від німців на бік більшовиків ще на початку лютого 1943 року). Отже, не зовсім правда те, що розповідає Гжегож Мотика, що “тоді польської поліції на Волині ще не було”. Межа Волинського воєводства не була якимось магічним бар’єром. Німці використовували поляків як на території сучасної Білорусі, так і на території сучасної України. Між іншим, Пінщина теж вважалась українцями частиною України.
Сьогодні не лише польсько-український кордон проходить інакше, ніж теоретичні кордони УНР, але й українсько-білоруський кордон змінився.
Поляки не вступали в допоміжні відділи виключно через “Волинську різанину”, бо вони туди вступали вже в середині 1942 року. Про це теж варто пам’ятати. Перший відомий масовий німецько-польський злочин на території Волинського воєводства — це Ремель, 17 березня 1943 року. Менші акції відбувались раніше. Ця подія (Ремель) спочатку датували 1942 роком через помилку в радянських протоколах.
Автори цього тексту явно “прослизають” над подіями весни 1943 року і над більш ранніми подіями. Вони пишуть так, ніби українська поліція не брала участі в жодних злочинах, що є неправдою. Читаючи цей фрагмент може скластися враження, що до літа 1943 року в польсько-українському конфлікті гинули виключно українці, а поляки почали гинути пізніше. Перед Ремелем були Обурки, а там була українська поліція. Та сама поліція, яка брала участь в пацифікації Обурек, атакож в злочинах в українських селах, а командир відділу до війни був зразковим поляком і католиком (в 1943 році він мінімум двічі виходить живим під час нападів УПА). Насправді спіраль польсько-українського конфлікту розкручувалась повільно. По обидві сторони гинули люди — також невинні люди. Пошук відповіді на питання “хто почав” не має сенсу, бо кожна сторона може назвати зручний для себе початок і так можна відступати назад без кінця.
Це правда, що наплив поляків в допоміжну поліцію та участь поляків в німецьких злочинах був однією з найважливіших причин, через які українське населення стало податне на вплив провокаторів. Напевно схожі механізми діяли з польського боку. Це не виправдання різанини і автори цього тексту жодним словом не виправдовують те, що відбувалось. Навіть навпаки — попереджають українське населення, що з актами терору проти польського населення будуть боротись, як з ворожою агентурною діяльністю, про що йдеться далі в тексті. Якщо Гжегож Мотика коли-небудь прочитає наш коментар, нехай прочитає підкреслений фрагмент дуже уважно. Найкраще вголос, бо тоді краще запам’ятає.
Також правда що радянсько-польський союз, тобто співпраця поляків (тобто частини поляків!) з радянськими партизанами був на Волині (і в частині Полісся, яка входила в склад Волинського воєводства) ще в 1942 році. Правда, що по вині цих партизанів лилась кров в пацифікованих селах і правда що совєти вчиняли злочини на Волині. Але неправда, що співпраця поляків з совєтами була відповіддю на “Волинську різанину”. Ця співпраця почалась набагато раніше, а однією з важливих причин цієї співпраці був договір Сікорський-Майський. Іншою причиною було те, що польський командир який не хотів підпорядковуватись совєтам, гинув. Найбільш відомий, але не єдиний приклад — Стара Гута. Там, де совєти були реальною силою, можна було тільки бути з совєтами проти українців, або з українцями проти совєтів, або бути застреленим совтами. Нейтральність була радше виключена. Польсько-радянська співпраця була більше причиною, ніж наслідком трагедії. Про це теж в даному документі написано правду.
ІІІ.
Той стан використовували і використовують ті всі зовнішні чинники (Москва, Берлін), які, будучи заінтересовані в подавленні і поневоленні українського і польського народів, кинули їх у взаємну різню, щоб відвернути їх увагу від їх основних цілей і завдань і від їх спільних ворогів, Москви і Берліна.
Як по одному, так і по другому, польському й українському, боці знайшлися елементи, що дали себе впрягти свідомо чи несвідомо до чужого воза і виконували роботу, що крім шкоди для національних інтересів власних народів, нічого іншого принести не може.
Провід ОУН самостійників-державників заявляє:
1. ОУН самостійників-державників неодноразово в своїх офіційних публікаціях займала становище до польського населення на українських землях та до українсько-польських відносин взагалі і своє негативне становище до тих форм боротьби, що їх згадані події виявляють.
2. Ні український нарід, ні Організація нічого спільного з тими масовими убивствами не мають.
Другий пункт потребує пояснення. В даному тексті досить чітко сказано, раніше і після пункту 2, що в різанині поляків брали участь особи української національності. Тому під тим, що український народ не має нічого спільного з вбивствами, потрібно розуміти, що свідома частина цього народу, яка не піддавалась провокаціям, не має нічого спільного з вбивствами. Це речення можна розуміти, як засудження вбивць і провокаторів шляхом виключення їх з українського народу.
Навіть в книзі Семашків (може підвела внутрішня цензура?) сказано, що в різанині в кінці серпня брали участь українські села, які залишались під впливом комуністичної ідеології. Навіть прямо говориться пр “націоналістів і комуністів”. Це стосується наприклад різанини в Рудниках і в Мислині. В інших місцях цієї книги якось прокралась інформація про проводирів, пов’язаних з НКВС. І лише Гжегож Мотика послідовно стверджує, що: “Серед сотень нападів на польські села не знайдено жодного, який можна було б приписати совєтам”.
3.
Польсько-українська різня лежить сьогодні в інтересі Німеччини, а в першу чергу в інтересі большевицької Москви яка шляхом взаємного фізичного винищування українців і поляків змагає до тим легшого поневолення обох народів та заволодіння їхніми землями. Провід ОУН самостійників-державників осуджує акти взаємних масових убивст, звідки вони не походили б, і взиває все українське громадянство бути чутким на ворожу інспірацію та дотриматись постави, яку диктує інтерес національно-визвольних змагань українського народу.
Заразом Провід ОУН самостійників-державників апелює до польського населення від усяких форм протиукраїнських виступів та чинно їм протиставитися. Всі самочинні акти терору, звідки вони не походили б, Провід ОУН самостійників-державників уважатиме чужою агентурною роботою і буде їх рішучо поборювати.
Постій, жовтень, 1943 р.
Провід організації українських націоналістів самостійників-державників
(Листівка УПА)
У кривавих подіях 11-12 липня, 15-16 липня і 29-30 серпня крім сільського населення, озброєного вилами і сокирами, також брали участь краще озброєні і краще організовані відділи. В книзі Семашків названі різні прізвища і псевдоніми, які важко пов’язати з відомими командирами “офіційного” УПА. “Ймовірний “рапорт Климчака”, який має свідчити, що вбивства в Острувках і Волі Островецькій здійснив Іван Климчак “Лисий”, був навіть не фальсифікований, а ВИГАДАНИЙ комуністичними авторами. Він відомий лише цитатами, які містять дивні помилки, а архівний підпис, якщо взагалі вказується, веде до зовсім інших документів.
Величезною проблемою в боротьбі за історичну правду є т.зв. “ланцюжки посередників”, через які важко встановити первинне джерело інформації. Спочатку про щось пише скомпрометований публіцист “А”, потім він посилається сам на себе і вже є інформація “з посиланням на джерело”, потім від нього переписує історик “В”. на історика “В” посилається “видатний історик С”, на “видатного історика С” посилається Вікіпедія, а у Вікіпедію заглядає кожен журналіст, який може писати про все, бо не розуміється ні в чому. Приблизно так працює “ланцюжок посередників”.
Однак все вказує на те, що в цих злочинах також брали участь відділи, які формально відносились до УПА чи інших бандерівських організацій.
Хоч в даному тексті чітко написано про діяльність чужої агентури, то все-таки оминається дуже важка тема, якою була агентура в самому УПА. Зі зрозумілих причин автори цього тексту не могли піднімати цю тему в явному документі.
Питання НКВС і агентури часто з’являється в контексті вбивств в костелах. Найвідомішим прикладом є “Довбуш”, тобто Василь Левочко (костел в Порицьку, костел в Хринові). Пізніше він загинув від рук українських повстанців, як командир Спеціальної групи НКВС, тобто т.зв. “переодягнених”, але на момент вчинення злочину його вважали бандерівцем. Інший, менш відомий приклад це Васюк з Киселина (теж костел) — він якраз не загинув — жив, як радянський герой, нагороджений орденом.
“Серед сотень нападів на польські села не знайдено жодного, який можна було б приписати совєтам”
Ці слова Гжегожа Мотики треба вибити на камені, щоб ніколи не забували, яким він був істориком. Навіть Семашки не зайшли так далеко. Гжегож Мотика, який безкритично переписує Семашків всюди, де тези цих авторів йому вигідні, роль комуністів вирішив не бачити.
Більш відомим прикладом, хоч в основному своєю діяльністю на території Галичини. А не Волині, є Макс Скорупський — радянський партизан, який перейшов (але чи справді перейшов?) на бік УПА (але спочатку до мельниківців). Він був відповідальний, серед іншого, за злочин в Підкамені (костел) і за вбивства поляків в інших місцях. Від розстрілу бандерівцями його врятувала втеча на Захід.
За “недозволені контакти з німцями” був розстріляний Порфр Антонюк “Сосенко”. Той, що командував на території, де відбулась “Кривава неділя” (11-12 липня). Однак думки про його вину розділились. Чому? Поясненням може бути те, що кілька років тому сказав Євген Штендера — майор УПА — один з головних архітекторів порозуміння з поляками і союзу WiN-УПА. Він особисто знав Леона Лапінського — одного з найнебезпечніших агентів, який діяв в ОУН. Якщо хтось підозрював Лапінського в агентурній діяльності, то його самого Лапінський вбивав... за агентурну діяльність. Дещо з чорним гумором можна сказати, що якщо когось в бандерівських структурах розстріляли за агентурну діяльність, то агентурна діяльність точно була... але невідомо чи агентом був розстріляний, чи той, хто стріляв.
Кожен спеціаліст з “історичної політики” після прочитання цього документу і наших коментарів, відразу крикне, що засудження різанини, яке міститься в документі нещире, що заклики стриматись від вбивств теж НЕЩИРІ, що попередження про боротьбу з актами терору теж нещирі, бо бандерівці були звироднілими вбивцями, які в ім’я божевільної ідеології... і т.д., і т.п... а звироднілий вбивця не може казати чи писати правду...
Влітку 1943 року, в пресовому органі Делегатури Уряду на Волині “Польща переможе” з’явився текст під заголовком “Роль німців і більшовиків у Волинській трагедії”. Номер від 15 серпня 1943. В цьому тексті про поляків пишуть дещо лагідніше, а про українців досить протекційно, як про про недозрілих людей, податних на ворожий вплив. ОДНАК ТЕЗИ В АНАЛІЗОВАНОМУ БАНДЕРІВСЬКОМУ ДОКУМЕНТІ І В ПОЛЬСЬКОМУ МАЙЖЕ ТАКІ САМІ. В польському тексті також закликають поляків не вступати в допоміжну поліцію і стриматись від співпраці з більшовиками. Орган Делегатури Уряду кричав до читача:
Якщо в якійсь місцевості між поляками і українцями складаються добрі стосунки і українці запевняють поляків, що їм не загрожує з їх боку ніяка небезпека, більшовицька акція знаходить в цій місцевості бандитських з народження типів і при їх допомозі починається вбивство в найближчому польському селі... - “Польща переможе” 15 серпня 1943
Нагадаємо слова Гжегожа Мотики ще раз:
- Гжегож Мотик
Бандерівці брехали, бо були бандерівцями. Поляки писали те саме, що бандерівці, бо були якимись дурнями. Тільки Шарки, Попки і Мотики дуже розумні, бо кажуть точно те саме, що Москва.
Сарказм замість завершення, тобто “історична політика”
Сарказм замість завершення, тобто “історична політика”
- Сарказм, тобто фікційне висловлювання спеціаліста з “історичної політики”
Так, трохи як в задзеркаллі виглядає відповідь спеца з “історичної політики”. Хоч форма пародійна, зміст у своїй суті дуже добре показує, з якою проблемою ми маємо справу.
Команда “Добродій”
Wersja polskojęzyczna https://dobrodziej2.blogspot.com/2020/01/komunikat_8.html
Wersja pdf: Komunikat
Коментарі
Дописати коментар