Грубешівщина ’42 — польська преса про дії совєтів

Дуже цікавий документ від червня 1942 року — стаття з преси польського підпілля, надіслана прем’р-міністру польського уряду на вигнанні — до його відома.
На що варто звернути особливу увагу?
Про це напишемо в кінці. Спочатку документ.

(Підкреслення наші)

ВИТЯГИ З ТАЄМНОЇ КРАЙОВОЇ ПРЕСИ.

W.R.N. від 22 червня 1942 р. № 11./93 Рік IV.

Люблінське в полум’ї вогню і крові.

Від січня цього року комуністична диверсія обрала собі, як операційну територію чотири повіти — Замойський, Грубешівський, Холмський і Яновський. Диверсанти орудували ночами по селах, конфісковували продовольство, одяг і підводи, здійснювали поодинокі терористичні акти, вбиваючи жандармів або селян, які побоюючись німецького терору, відмовляли диверсантам в ночівлі. Останньою серйозною акцією диверсантів був напад на залізничну станцію Канє, де, зрештою, всупереч свідомо створеній легенді, спалено лише 3 вагони соломи (а не якийсь великий військовий транспорт) і вбито машиніста поляка, який не хотів вести паровоз на зіткнення з прибуваючим поїздом.

Німецькі окупанти від січня до травня були пасивні. Лише в перші дні травня почали т.зв. акцію “очищення території від банд” . Зібрали тисячі німецьких і “польських” поліцаїв, формування СС і СА, в села запустили сотні агентів гестапо, перекрили дороги і шоссе, що вели до міст, відділами поліції, озброєними кулеметами, провели облави в Холмі, Замості, Грубешові і Красномуставі, заарештовуючи понад дві тисячі осіб, над містами і селами з аеропланів розкидали листівки польською та українською мовами з заголовком: “надходить поліція”. В цій листівці попереджено, що з 10 травня поліція починає “ліквідацію” банд, з якими частина місцевого населення співпрацювала, тому всіх жителів під загрозою суворого покарання закликають, щоб вони до 18 травня донесли найближчим відділкам все, що знають про банди. Відозва підписана комендантом поліції.

І справді, з 10 травня почався не стільки погром диверсійних банд, як кривавий самосуд над місцевим сільським населенням. У всіх селах, де до того були випадки терористичних актів чи, де диверсанти забирали в селян продукти, заарештували всіх чоловіків. Частину арештованих німецькі розбійники розстріляли на місці групами по десять — сорок чоловік. Решту перевезли в концтабір на Майданку в Любліні. Жінок з дітьми вивезли на роботи в Німеччину. А в тих селах, де сільське населення повтікало до лісу чи в інші віддалені села, німці виганяли жінок і дітей з будинків і підпалювали село в кількох точках, пильнуючи, щоб згоріла дотла. Коли хтось з захованих від арештів намагався втекти з палаючих будинків, його безжально вбивали. Таким чином впродовж першого тижня було спалено і перетворено в пустелю двадцять сіл, і така акція в названих повітах триває.

Поки що героїчні німецькі бандити обмежуються перетворенням цієї частини Польщі в пустелю. В ліси не заходять. Лише в кількох точках на краю лісу відбулись сутички з диверсантами. І тут німці завжди виставляли на першу лінію “польську” поліцію або обмежувались обстрілом лісу здалеку. З цих сутичок в Люблін привезли 50 вбитих німців, в т.ч. майора СС. Темно-синіх поліцаїв ховають на місці.

На початку червня акція арештів селян розширилась на віддалені від лісів села, в яких були осередки диверсантів, в радіусі 20-40 км. Таким чином винищення польського і українського населення розширюється на все більші території, а разом з тим щодня ширший горизонт захоплюють відблиски пожеж польських сіл, які спалювали німецькі варвари.

Отже, результатом всієї радянської диверсійної акції було тільки масштабне винищення населення, без значних втрат німецьких окупантів. Зрештою, такий результат легко було передбачити і ми тут попереджали про цю комуністичну акцію, яка мала всі ознаки провокації.

Як відомо, проти такої діяльності були всі польські організації. Проти неї виступив й польський уряд. Хто ж т оді відповідальний за всю цю трагедію.

Відповідальнісь несе комуністична партія, яка сподівається, що диверсійні відділи стануть її боївкою, яка пробиватиме шлях до захоплення влади і передачі Польщі, як подарунку Радянській Росії. За цю шалену політику комуністів тепер платить селянин і робітник з територій, охоплених диверсійною акцією. І нехай цю ситуацію не закриває жорстокість німців. Польські і українські жертви німецьким катам постачають комуністичні провокатори.

ФОРПОСТ НКВС

Не на території радянської України і радянської Білорусі, і навіть не на території Волині, Східної Малопольщі чи Полісся, де населення змішане за національною ознакою, а саме на Люблінщині, в Сідлецькому і навіть в Кєлецькому Совєти організовують свої партизанські загони. Керівники цієї акції — прислані з Совєтів інструктори, а головний людський ресурс — російські полонені, яким або вдалось втекти з неволі, або їх з неї визволили раніше організовані диверсійні відділи.

Такий вибір місця для операції радянських партизанських відділів чітко свідчить, що з одного боку території, де місцеве населення пізнало Совєтів під час окупації, не годиться для поширення радянської пропаганди, з іншого — що ця акція має на меті не стільки збройну боротьбу з німцями, як радше певні політичні завдання. Тут не йдеться про протидію концентрації німецьких сил і налагодження зв’язку, бо бездіяльність цих славнозвісних партизанів в цих питаннях вже звернула увагу всіх. Ці відділи задовольняються самою присутністю на території і маневрами, які ні на що не впливають. Натомість навколо них гуде комуністична пропаганда, яка використовує наше бажання боротись з німцями для створення прихильної атмосфери до радянських відділів в Польщі. Саме це головне завдання радянських партизанів на наших територіях. Вони повинні привчити польське суспільство до присутності радянських відділів на території, прикрашаючи їх ореолом визволителів від німців.

Радянські партизанські відділи — це інструмент радянської політики в Польщі, збройне крило тої ж політичної акції, яку веде створена Совєтами т.зв. Польська Робітнича Партія, яка відкрито пропагує входження Польщі в Радянський Союз. Радянські диверсійні відділи мають завдання комуністичних боївок, які будуть задіяні у відповідний момент, як збройна сила комуністичного путчу, який повинен буде самовизначити Польщу, як провінцію держави Йосипа Віссаріоновича Сталіна.

Під крилом Червоної армії це вдалось агентам НКВД на території Литви, Естонії і Латвії. Сьогодні Сталін з повним цинізмом говорить про ці країни, як про самовільно включені в радянську державу. Комуністична партія в Польщі разом з радянськими диверсійними відділами має завдання зробити те саме в Польщі. 

Сьогодні комуністичну акцію оплачує даремно пролитою кров’ю передовсім польський селянин, на якого спадає пекельна помста гітлерівського бандита за радянську акцію. Вся польська громадськість рішуче висловилась з цього питання. Але тут не достатньо лише висловитись і відмежуватись від радянської провокації.

Треба пильно стежити за всією акцією як в політичній, так і в військовій площині, рішуче протидіючи їй на кожному кроці. Треба також бути готовими придушити ймовірну спробу радянського путчу в самому зародку.

Лист ген. Сікорського до мін. Міколайчика про протест проти російського десанту в Польщі (депеша шифр. Вжоса № 43 від 9.11.1942 про російські десанти на польських землях).

Список документів з папки Архіву Інституту ім. Сікорського в Лондоні.

Наші коментарі:

1.

В цьому тексті особливу увагу привертає провокаційна діяльність червоних партизанів (найчастіше добре вишколених співробітників НКВД), яких вже тоді Москва перекидала в Польщу...

Якщо на території Польщі відділи НКВД були однозначно визнані безпосередньою причиною німецького терору, то чому в Польщі не помічають тих самих причинно-наслідкових зв’язків, коли йдеться про Волинь чи Полісся? Польська підпільна держава помічала цей зв’язок ще в червні 1942 року на Замойщині та Грубешівщині, чи “Люблінщині” загалом. В 1943 році також писали про роль совєтів на Волині. Сьогодні більшість польських істориків робить все, щоб цих зв’язків не помічати, а незручні джерела оминати.

В червні 1942 року відділів НКВД на Волині не було (хіба що окремі агенти). Відділи почали там з’являтись лише в серпні, а їх діяльність стала серйозною проблемою лише восени та зимою. Цим відділам Судоплатов давав дещо інші завдання, дещо іншими були їх мета і методи, але провокативний характер їх діяльності безсумнівний. Медведєв зі своїми відділами з’явився на Волині, як друг поляків - як той, хто разом з поляками буде знищувати “українських фашистів”, як той, що визволить Польщу з-під німецької окупації і раз назавжди вирішить українську проблему на території “польських кресів”. З поляками на “кресах” він вітався “Хай живе Польща!”, а його вітали в польських селах хлібом і сіллю. Найвідоміший польський осередок “самооборони” і його керівник Цибульський — один з багатьох “втікачів” з радянського полону - безпосередньо підлягали саме Медведєву. Саме він вибрав Цибульського (за посередництвом Собєсяка) для створення цього осередку.

Точно з такими ж вказівками на Волині з’являлись інші “партизани” з НКВД. Всі вони добре знали, як поводитись з поляками, а як з українцями. Добре знали, що кому треба обіцяти. Сталін добре знав, як можна грати на польських “кресових” настроях і українських національно-визвольних прагненнях. Добре знав, як використати почуття кривди, яке панувало серед найбідніших верств українського населення Волині, а тим більше на південно-східному Поліссі. Знав, як використати те, що відбувалось в тодішньому українському суспільстві — в суспільстві, більшість якого не надто прихильно ставилось до націоналістів. Ці території не надто підходили для початку “завчасно запланованого українського повстання”.

Однак Сталін, маючи добре розбудовану агентуру як в польському, так і в українському рухах опору, зміг розпалити польсько-український конфлікт до рівня повної анархії і жорстокої різанини. Саме він вирішував, де почнеться, а не поляки чи українці.

Сьогодні в польській “історичній політиці” панує версія, яку саркастично але точно можна звести до такої тези: “бандерівці ще в 1930-х роках (задовго до своєї появи) запланували жорстоке знищення польського населення, і в 1943 році трохи через свою дурість, трохи випадково, а трохи нафантазувавши вирішили почати саме там, де з’явились совєти. А там, де совєтів не було, вирішили залишити польське населення в спокої аж до літа, і навіть до наступного року. Те, що на цих, спочатку спокійних, територіях розгулялась польська поліція з “самообороною” і німцями, звичайно не мало жодного значення, бо, як сказано, бандерівці запланували різанину ще до війни”.

2.

В тексті розповідається, що німецькі репресії і вбивства стосувались як поляків, так і українців... Це був лише початок радянських провокацій і йдеться про територію нинішньої Польщі, але не складно уявити, що так само було на Волині. З тією різницею, що там провокації відбивались німецьким терором передовсім проти українського цивільного населення, хоч не тільки проти українського. Прикладом може бути Яринівка-Паньове, де в масово поховані разом українці і поляки. Кожен може легко помітити схожість.

Повертаючись до совєтів, згадаймо хоча б славнозвісного Кузнєцова — радянського агента, який підлягав безпосередньо Медведєву. Цей “ас розвідки” оточився (в своїй не стільки розвідувальній, як диверсійно-терористичній діяльності) також місцевими поляками. 

Їх дії (тільки з того, що знаємо — адже вся його діяльність досі засекречена в Росії і його справи досі недоступні) призвели до масових розстрілів цивільного населення — переважно українського населення.

3.

В документі також розповідається про використання німцями польських поліцаїв в пацифікації польських і українських сіл. Знаково, що в цьому тексті не згадується про причетність українців — поліцаїв.

Для поляків, яких вбивали і палили, “темно-сині” поліцаї були максимум зрадниками. А для українців, яких вбивали, передовсім були поляками. Весь час йдеться про середину 1942 року. Ми не збираємось доводити, що “Грубешівщина 42” мала великий безпосередній вплив на волинські події. Ми не збираємось доводити, що “Волинь” була відплатою за “Грубешівщину”. Так, на Волинь доходили новини з заходу, але вони радше не були вирішальним чинником. На щастя, в Польщі вже теж ніхто не говорить, що Молозів (травень 1943) та інші подібні злочини, були відплатою за Волинь. Ми тільки хочемо, щоб читачі зрозуміли, які механізми спрацювали на західному і східному краю територій, опанованих польсько-українським спором і конфліктом. Там і там з’явились совєти. Там і там були запалом, який спровокував трагедію.

Чи цей нюанс взагалі береться до уваги польськими істориками при спробі відповісти на питання: “хто почав?”. Нічого подібного в їх творчості ми не помічаємо. Бачимо тільки відчайдушні спроби навіювання читачам, що дії совєтів, а особливо радянсько-польська співпраця на Волині були наслідком, а не причиною трагедії.

4.

Цей, як багато інших польських документів, належить до т.зв. “незручних документів”. В Польщі їх рідко виставляють на світло денне. Нащо згадувати про використання поляків у пацифікації 1942 року? Нащо згадувати про діяльність совєтів до 1943 року? Польські історики натхненно, але безрезультатно шукають документи, які б підтвердили теорію “запланованого геноциду”. Про діяльність совєтів на початку найбільш кривавого періоду польсько-українського конфлікту воліють не згадувати. Просто в Польщі за це не платять, а швидше карають.

Проте ми будемо регулярно публікувати менш відомі і “незручні” польські документи.

                                                                                               Команда “Добродій”

Джерело:

Польський Інститут і Музей ім. ген. Сікорського в Лондоні

Президія Ради Міністрів. Особистий архів прем’єр-міністра (1939-1945)

Справа з представленим документом

PRM 76\2 Kraj - korespondencja, 1942